Через 50 років, в період з 5 липня 1819 р. по 5 серпня 1821 р., російські мореплавці під командуванням Ф. Белінгаузена (за походженням – естонця) на кораблях “Восток” та “Мирний” (капітан останнього М.П. Лазарєв) здійснили плавання в тих же широтах, де пройшли кораблі Кука. Часом їх маршрут проходив південніше маршруту Кука, часом – північніше. Із записів Лазарєва 28 січня 1820 року видно, що російські мореплавці підходили так близько до Антарктиди, що могли бачити материковий лід, що лежить на континенті. Але безпосередньо наблизитися до нього їм не вдалося, через непрохідний лід. Незважаючи на це росіяни вважають Ф. Белінгаузена та М. Лазарєва першовідкривачами Антарктиди.
За іншою версією першою людиною, що побачила узбережжя Антарктичного півострова, став інший відомий мореплавець та дослідник Едвард Брансфілд. Це трапилося 30  січня 1820 року.  Цю землю він назвав Трініт Ланд - тепер півострів Трініті.
Детальне вивчення деяких старовинних карт приводить істориків та географів до висновку, що про Антарктиду люди знали задовго до експедицій Д.Кука, Ф.Белінгаузена, Н.Палмера.
Професор Д.Вайхаупт з університету штату Колорадо (США) передбачає, що ще в бронзовому віці, в періоди, коли клімат був значно тепліший, мореплавці, що торгували вздовж узбережжя Африки, наважувалися проникати достатньо далеко на південь. Але все ж він підкреслює, що хоча обриси Антарктиди були відомі древнім картографам, джерело їх інформації – повна таємниця. Оскільки навіть для грубої картографічної зйомки цього континенту необхідні знання навігації та геодезії, що далеко виходять за межі того, що було відоме древнім мореплавцям.
Перші припущення про відкриття Антарктиди древніми мореплавцями з’явилося у 1956 році після видання карти, яка, як припускали, належала турецькому адміралу Пірі Рейсу, і датується 1513 роком. Пізніше її автентичність була поставлена під сумнів. Однак існують і інші карти цієї епохи, безумовно автентичні. В першу чергу це карта Оронтіуса Фінеуса, створена у 1531 році, і така сама карта Герхарда Меркатора, що відноситься до 1538 року. На них видно повні обриси материка в районі Південного полюса, деякі його деталі дивовижно схожі з реальними.
Перші антарктичні дослідження проводилися мореплавцями, яких в першу чергу приваблювали не нові знання,  а можлива нажива. Їх імена увійшли в історію в назвах антарктичних земель: Кергелен, Палмер, Біско, Уеделл, Кемп та багато інших. Так до 40-х років ХІХ століття тюлені, які населяли острови Південного океану, були практично знищені заради їх жиру та шкір, і зараз занесені до “Червоної книги”. Після винайдення гарпунної пушки у 1867 році у водах Південного океану почала зменшуватися і кількість китів.
Але не варто стверджувати, що лише бажання наживи вабило людей до невідомої південної землі. У 1839 році французький мореплавець Ж. Дюмон-Дюрвіль попрямував в антарктичні води з єдиною метою – знайти південний магнітний полюс. В 1840-1841 році з великою науковою програмою обстежив Антарктиду Дж.Росс. В 1874 році в антарктичних водах працювало океанографічне парове судно “Челленджер”.
Невивчена, холодна та загадкова земля приховувала у собі багато невідомого і вабила дослідників всього світу. Попереду в них був тяжкий шлях підкорення та освоєння суворої, але безмежно красивої та таємничої Антарктиди.